Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційні скарги особи, засудженої до 6 років позбавлення волі за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, вчинене повторно (ч. 2 ст. 259 КК України), і її захисника на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Як установили суди, влітку 2018 року чоловік двічі телефонував на номер 102 та повідомляв про підготовку вибуху на двох станціях столичного метро. Під час перевірки станцій метро вибухових пристроїв та вибухонебезпечних речовин слідчо-оперативна група не виявила, тобто повідомлення про підготовку вибуху були завідомо неправдиві.
Зокрема, касаційний суд визнав неспроможними наведені в касаційній скарзі доводи захисника про те, що дії особи мали правомірний характер, а повідомлення про наявність вибухонебезпечних предметів на станціях метро було виконанням громадського обов’язку.
Крім того, як зазначено у постанові ККС ВС, не заслуговують на увагу й посилання сторони захисту на те, що в діях засудженого відсутня суб’єктивна сторона інкримінованого злочину. Так, за фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, чоловік, усвідомлюючи, що інформація, яку він поширює, не відповідає дійсності, а також те, що його повідомлення може створити обстановку страху в населення, порушити громадську безпеку, відволікти певні служби від виконання їхніх обов’язків, повідомив до спецлінії «102» чергової частини неправдиву інформацію про наявність на станціях метро вибухонебезпечних предметів.
Наведені обставини свідчать про те, що він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав і бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди громадській безпеці, що фактично настали. Чоловік діяв повторно, оскільки вже вчиняв злочин, передбачений ч. 2 ст. 259 КК України, з прямим умислом, і в його діях наявний склад цього злочину.
При цьому зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та вказав місце, час, умисел, мотив вчинення злочину, його наслідки, зазначив про дії і роль засудженого, тому касаційні доводи про відсутність у діях особи умислу є безпідставними.
Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив усі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та погодився з висновками суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що вибухових пристроїв, у тому числі гранат, на місці події виявлено не було. У повідомленні про замінування чоловік указав на факт вибуху через певний проміжок часу, при цьому не представився, не повідомив про своє місце перебування або місце, де його можна було б знайти.
Доводи засудженого про однобічність судового розгляду та перекваліфікацію його дій із ч. 2 ст. 259 КК України на ст. 39 КК України (крайня необхідність) є необґрунтованими, оскільки суд перевірив усі докази, які були надані сторонами, провів повно та всебічно судове слідство, під час якого правильно встановив фактичні обставини та зіставив докази, які в сукупності дали можливість підтвердити наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 КК України. Втім, окрім посилання на ст. 39 КК України, засуджений жодним чином не аргументував свою позицію та не зазначив, які його дії свідчать про крайню необхідність.
Доводи захисника про закриття кримінального провадження стосовно його підзахисного також є безпідставними, оскільки матеріали кримінального провадження містять достатньо доказів, які безпосередньо вказують на причетність особи до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, а припущення захисника про ймовірність знаходження вибухонебезпечних предметів на станції метро нічим не підтверджуються.
Постанова ККС ВС у справі № 755/13545/18 (провадження № 51-4531км20).
_03_03.png)
