Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Районний суд задовольнив позовну вимогу про виділення в натурі частки зі спільного сумісного майна – квартири, яка складається з п’яти кімнат, а фактично – із двох окремих ізольованих квартир, які мають визначені межі. Водночас суд указав, що розбіжність між ідеальними частками сторін у майні становить 5,6 кв. м і є несуттєвою під час вирішення спору, а оскільки відповідачі відмовилися від компенсації вартості їхньої частки, це питання судом не вирішується.
Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, вказавши, що відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України позивачі повинні були внести на депозитний рахунок суду грошові кошти на відшкодування частини квартири, яка є різницею між ідеальними частками сторін. Проте позивачі цього не зробили, тому їхній позов задоволенню не підлягає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи визначено, що спірну квартиру можливо поділити на дві окремі квартири без втрати їх цільового призначення. При цьому під час такого поділу позивачам виділено на 5,6 кв. м більше, ніж їхня частка у спільному майні.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами протягом тривалого часу фактично існував порядок користування квартирою, зокрема позивачі користуються частиною, яку й просили їм виділити. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що різниця у виділених сторонам частках (5,6 кв. м) не є суттєвою.
Апеляційний суд помилково обґрунтував свої висновки положеннями ст. 365 ЦК України, оскільки предметом спору є не примусове припинення часток відповідачів у спільному майні, а виділення в натурі частки позивача зі спільного сумісного майна, що регулюється положеннями ст. 364 ЦК України та відповідає предмету позову. Ця стаття не передбачає внесення вартості різниці між виділеними та ідеальними частками сторін. Відшкодування вартості такої різниці можливе за згодою відповідачів.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що позивачі не ставили вимог на підставі ст. 365 ЦК України.
Із постановою Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 645/873/18 (провадження № 61-5215св21) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
_03_03.png)
