Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивачка просила суд розірвати договір дарування, яким вона відчужила половину житлового будинку синові, а також визнати недійсним (фіктивним) договір дарування, яким син згодом відчужив цю частку будинку своїй дружині.
За обставинами справи син позивачки заподіяв їй тілесні ушкодження, про що вона повідомила правоохоронні органи, його визнали винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що відповідачі, укладаючи договір дарування, усвідомлювали, що у випадку засудження сина позивачка матиме законні підстави вимагати розірвання договору дарування на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України, а тому уклали договір без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судове рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов, зробивши такі правові висновки.
Згідно із частинами 1, 4, 5 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника. Це можливо, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим.
Отже, право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору. Аналізуючи зазначену норму, можна дійти висновку, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення є неможливим. Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутності речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України не виникають. Водночас за змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, – це порушення частин 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст.13 ЦК України).
КЦС ВС погодився з висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок учинення обдаровуваним злочину проти життя і здоров’я дарувальниці вона набула право вимагати розірвання договору дарування нерухомого майна.
Щодо наявності такої умови застосування ст. 727 ЦК України, як збереженість майна за обдаровуваним на дату пред’явлення вимоги про розірвання договору дарування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем того, що договір дарування, за умовами якого дарунок було відчужено, вчинений без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивним правочином, що був спрямований виключно на унеможливлення повернення майна дарувальнику, а тому, оскільки недійсний правочин не створює правових наслідків для сторін, крім тих, які пов’язані з його недійсністю, вимоги щодо збереженості дарунка дотримані.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 539/1509/20.
_03_03.png)
